Офіційний сайт Білицької міської ради, міського голови, виконавчого комітету
ПАМ"ЯТЬ, ЯКІЙ НЕ ЗНАТИ ЗАБУТТЯ...
ПАМ\"ЯТЬ, ЯКІЙ НЕ ЗНАТИ ЗАБУТТЯ...

Поділитися новиною:

ПАМ"ЯТЬ, ЯКІЙ НЕ ЗНАТИ ЗАБУТТЯ...

Цього року ми відзначаємо 73-тю річницю з Дня Перемоги у Великій Світовій війні. Для усіх поколінь 9 травня є особливим святом – у ньому і радість перемоги, і гіркота втрат. Адже мільйони наших співвітчизників полягли у боях за найсвятіше – свободу своєї Батьківщини.І хоча події тієї страшної війни віддаляються від нас з кожним роком, але в пам'яті народній назавжди залишаться героїзм, мужність, відвага воїнів, які не шкодували свого здоров’я і життя для нашого мирного майбутнього.

Як мало їх залишилося – тих, хто колись  не шкодуючи  власного життя, здоров»я, захищали свою землю, а зараз , вже зовсім сивочолі, але турботливо намагаються зберегти навіть найдрібніші спогади про ті часи.В нашому місті мешкають два ветерани- два герої—Булат Володимир Миколайович та Усачьов Микола Йосипович.

Булат Володимир Миколайович – людина з надзвичайною вдачею.Народився у селі Захарівка Кременчуцького району Полтавської області у 1925 році. У грудні 1943 року був призваний Онуфрієвським військоматом Кіровоградської області в лави захисників Вітчизни. Солдат ударного батальону разом з іншими воїнами визволяв українську землю від німецько-фашистських загарбників, був тричі похований( у селі Бачманівка, у селі Новоселівка та у місті Дубосари ), та залишився живим. В своїх спогадах він особливо виділяє заключну битву, розпочату 16 квітня 1945 року з Одерських рубежів. Вона закінчилася штурмом фашистського лігва і Знамено Перемоги замайоріло над Рейхстагом раннім першотравневим ранком. « Все це бачили і пережили воїни мого гаубичного артдивізіону 196 гвардійського гарматного Бранденбурзького Червонопрапорного  ордена Кутузова полка та 89-ї гвардійської Бєлгородсько-Харківської Червонопрапорного ордена Суворова стрілецької дивізії з п»ятої ударної армії Першого Білоруського фронту.23 квітня 89-а гвардійська дивізія перерізала окружну Берлінську залізницю, в числі перших увірвалась у міський район Берліна - Ліхтенберг- і стала просуватись  вздовж Франкфурталле, вулиці, що вела до центру міста. Почалися важкі вуличні бої.24 квітня 89-а гвардійська дивізія прорвалася до Сілезького вокзалу і після бою, який тривав дві доби, оволоділа великим вузлом опору на шляху до центру міста. 30 квітня форсували ріку Шпреє,  а 1 травня  полки нашої дивізії вийшли на одну з головних вулиць, що вела до Бранденбурзьких воріт- Унтер  дер Лінденштрассе, а також на Фрідріх штрассе. Були захоплені центральний поштамт, великий театр, головне поліцейське управління, центральна в’язниця, міська ратуша, артилерійський музей та монетний двір. З його території ранком 2-го травня наш гаубичний дивізіон, в тому числі і наша 122-міліметрова гармата, розстріляли останні снаряди по ворогу.Через деякий час мимо нас стали проходити колони німців, що здалися в полон. Дивізія закінчила війну в центрі Берліну.» Пройшло багато років, але кожна мить закарбувалася у пам»яті  Володимира Миколайовича. Про його славетне минуле говорять почесні нагороди : Орден вітчизняної війни І ступеню, медалі «За відвагу»,»За Перемогу над Німеччиною в ВВВ 1941-1945рр», «За взяття Берліну», «За визволення Варшави».Його ім»я назавжди внесено у «Книгу пам»яті України» Донецька область.

 

Усачьов Микола Йосипович – легендарна людина, легендарний воїн, що залишив свій підпис на стінах Рейхстагу у 1945 році  у дні, коли вирішувалася історія. Народився у місті Добропілля Донецької області 05 лютого 1924 року. Ось що з  слів Миколи Йосиповича  змогла записати його донька : « Старша сестра Надія працювала вчителькою, вона разом зі своїм чоловіком Павлом з початку війни займалися партизанською діяльністю, у них була рація, а також вони розповсюджували листівки такого змісту : «Ворога буде розбито!», «Перемога буде за нами!». Місцевий поліцай повідомив про їх діяльність у німецьку комендатуру. Сестру з чоловіком заарештували. Їх вивели взимку напіводягненими, гнали по снігу босоніж по вулиці до площі. І на очах матері, маленьких дітей,маленької донечки і багатьох людей розстріляли. Після розстрілу,свідком якого став Микола Йосипович, він втік. Німці його довго шукали, щоб теж розстріляти. Переховуючись, потрапив до лав Червоної Армії – так, в 17 років, Микола Йосипович потрапив на фронт.  Пройшов всю війну, приймав участь в багатьох боях,зокрема на Орловсько-Курській дузі, де у 1943 році під містом Орел отримав контузію та поранення. Опинився у шпиталі міста Ленінград ( є довідка про поранення в документах МСЕК). Зустрічався з американцями на Ельбі. У 1945 році став учасником штурму Рейхстагу, де на стінах викарбував власний підпис." У теперішній час мешкає у нашому місті, являється  інвалідом І  групи ВВВ.

 

Два переможця… Два героя… Їх життя - це справжній приклад патріотизму для нащадків, високий зразок мужності та сили духу.

 Святий обов’язок сучасних і прийдешніх поколінь – не забути, якою ціною здобуто перемогу для нас. Подвиг військового покоління – це абсолютний еталон служіння ідеалам свободи, справедливості та добра – це суміш печалі й радості, пов’язаних зі спогадами буремних років війни, з весною, народженням та розквітом нового життя.

Дбаймо про наших ветеранів! Щодня даруймо їм свою турботу, увагу і тепле слово. Цінуймо їхній подвиг, шануймо їх сивини.

Web-адреса: belickoe-rada.gov.ua/news/id/430 | Переглядів: 25Дата публікації: 13:47 02.05.2018
Міський голова

Заварзін Олександр Тихонович

Анонс подій
Подій не заплановано
Стрічка подій:
Пошук
Посилання
Версія для слабо- зорих